Панахида за померлих текст

Деталі Опубліковано: П’ятниця, 16 листопада 2012, 20:54 Перегляди: 40910

Церковне поминання спочилих. Про церковні свічки.

Самий простий, але дієвий вид жертви за спочилого – свічка, яка ставиться за його упокоєння «на канун». Канун – це чотирикутний стіл з мармуровою або металевою дошкою, на якій розташовані лунки для свічок. На кануні стоїть Розп’яття зі Спасителем і з предстоячими Пресвятою Богородицею і апостолом Іоанном Богословом.

Коли ми ставимо свічку за упокій, слід піднести до Господа молитви за спочилих, яких хочемо пом’янути: «Пом’яни, Господи, душі (у) спочилих рабів Твоїх (імена їх), і прости їм всі провини вільні і невільні, і даруй їм Царство Небесне».

Корисним є в пам’ять про померлого жертвувати на церкву, подавати милостиню жебракам з проханням помолитися за спочилого.

Що можна приносити в церкву на згадку про спочилих?

Жертва на церкву – це не тільки гроші. Древні християни приносили на могили померлих хліби і вино. Це робилося не для того, щоб умилостивити Бога або наситити душі спочилих, як злословили язичники, – хліб і вино призначалися церковнослужителям і убогим, яких закликали молитися за спочилих.

Цей благочестивий звичай дійшов до наших часів. На поминальні столи, які стоять біля кануну, приносять кутю, хліб, крупи, печиво, фрукти, цукерки, борошно, кагор. Те, що принесено у храм, треба залишити на столі: споживаючи принесене, священнослужителі творять поминання тих, за кого принесена жертва (для цього в принесене кладеться записка з іменами спочилих). Під час постів не слід приносити скоромне. У дні м’ясоїду на поминальний стіл в храм можна приносити м’ясну їжу.

Що таке церковне поминання?

Поминання – це молитовне згадування імен живих і померлих в Православній Церкві за Літургією, на молебні, на панахиді, засноване на вірі в силу і дієвість цього поминання перед Богом для вічного блага і спасіння тих, що поминаємо. Поминання робиться або самим причтом (за пом’яниками, диптихами), або ж за записками «За здоров’я» та «За упокій». Якщо ми хочемо, щоб наших спочилих пом’янули по іменах, слід подати записку “За упокій”.

У записках пишуться імена тільки тих, хто був хрещений в Православній Церкві. У записках не можна писати імена нехрещених, самогубців, безбожників, віровідступників, єретиків.

Навіщо пишуться імена в записках “За упокій”?

Імена пишуться не для того, щоб нагадати Господу Богу про наших спочилих. Господь предвічно знає всіх, хто жив, хто живе, хто буде жити на землі. Імена в записках нагадують нам самим, про кого ми повинні молитися, в пам’ять кого повинні здійснювати добрі справи. Спілкуючись з живими, ми постійно пам’ятаємо про них; покійного ж ми пам’ятаємо тільки в перший час після смерті. Поступово почуття скорботи, гострота розлуки слабшає, і ми забуваємо своїх спочилих. Про спочилих потрібні більш часті нагадування – і тому імена спочилих при Богослужінні виголошуються набагато частіше, ніж імена живих.

Як завести пом’яник?

Вже в Древній Церкві поминання вироблялося за так званими диптихами, які являли собою дві з’єднані таблички (спершу їх покривали з внутрішньої сторони воском, написи робили особливим прутиком-стилем, а потім стали робити з пергаменту або паперу). На одній стороні таблиці писали імена живих, а на іншій – покійних. Поминання за диптихом (пом’яником) вважалося великою честю. У ці церковні Пом’яники вносилися тільки християни бездоганного образу життя – спершу єпископи, потім священики, а потім миряни. Мала свій домашній пом’яник і кожна християнська родина.

Це розділення на два роди диптихів дійшло до наших днів – і зараз в Церкві існують загальні, або церковні, диптихи (так звані синодики), і приватні, домашні пом’яники. Синодики ведуться в монастирях і храмах, в них вносяться імена людей, за якими здійснюється поминання вічне чи замовлене на певний час; свої пом’яники подають для поминань парафіяни. Найпростіший пом’яник – це записка, яка пишеться перед кожною службою.

З апостольських часів читання пом’яників входить, як невід’ємна частина, до складу найважливішої з денних служб – Літургії. Читання пом’яників з’єднується з принесенням Найсвятішої Жертви Тіла і Крові Христових, за силою Якої підноситься до Господа прохання змити гріхи тих, що поминаються.

Купити пом’яник можна в храмі. Як і древній диптих, він складається з двох частин – переліку імен живих і переліку імен спочилих. Пом’яник зручний не тільки в церковній молитві (він подається замість записки), але і в домашній – тут можна вказати дні ангелів тих, про кого молитесь, інші пам’ятні дати. У Пом’яник записуються імена всіх живих і спочилих – і таким чином пом’яник стає своєрідною родовою книгою.

У деяких сім’ях в Пом’яник вносяться імена шанованих подвижників благочестя, ще не канонізованих Церквою.

Чи треба засмучуватися, якщо вважаєш, що твоя записка не була прочитана?

Подача поминання за спочилих – це вираження нашої любові до них. Але справжня любов не в тому, щоб тільки подати поминання, замовити молебень або панахиду і потім заспокоїтися або навіть піти з храму. Ті, що подали поминання повинні і самі, по можливості одночасно зі священнослужителями, молитовно поминати своїх близьких і під час проскомидії, і після освячення Святих Дарів, і в інших випадках гласного або таємного поминання живих і померлих.

«Поминання родичів, – пише святитель Ігнатій (Брянчанінов), – однаково чує Бог як з вівтаря, так і з того місця, де ти стоїш». Поминання при Богослужінні однаково корисне і плідне, чи вимовляє імена священик, чи читають поминання ті, що прислуговують у вівтарі або ж самі прочани про себе поминають своїх спочилих, кожен стоячи на своєму місці. Всі молитви, навіть і таємно вимовлені в храмі під час Богослужіння, підносяться до Престолу Божого чрез священнодійства предстоятеля.

Під час служіння загальних панахид, особливо в родительські суботи, коли збільшується число тих, що поминаються, священнослужителі іноді не мають фізичної можливості прочитати хоча б по разу всі поминання і змушені бувають обмежуватися прочитанням лише кількох імен в кожному пом’янику. Обов’язок самих прочан – розділити і доповнити працю священнослужителів. Кожен прочанин може під час кожної єктенії, під час кожного виголосу, під час панахиди або заупокійної утрені пом’янути своїх близьких, прочитати свій пом’яник.

Як відомо, при служіннях святого праведного Іоанна Кронштадтського подавалося така безліч записок, що якби всіх їх прочитувати, особливо вголос, це зайняло б часу значно більше, ніж все інше Богослужіння. Тому зазвичай святий праведний Іоанн Кронштадтський лише покладав руку на всю купу записочок, подумки поминаючи всіх вписаних, і всі, хто молилися впевнені були, що поминання звершено як слід. Так вірою тих, що моляться буває завжди в Церкві Божій, коли з якої не будь причини подані прочанами пом’яники не можуть бути прочитані самими священнослужителями. Всезнаючий знає всі імена. Серцезнавець бачить любов живих до спочилих, знає їх старанність і розташування їх до молитви за спочилих і сприймає загальне моління Церкви за тих, хто приніс і за кого принесено, як поминання кожного окремо.

Що означає наше поминання «За упокій» в записках за спочилих?

Моління «За упокій» померлих, так само як і прохання за здоров’я живих, означає моління за спасіння душі тих, чиї імена вимовляються. Благорозумний розбійник просив з хреста: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» У відповідь на це прохання за пам’ятання Господь Ісус виголошує: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі Мною в раю» (Лк 23., 42. 43). Отже, бути пом’янутим Господом – це те ж, що «бути в раю», це значить мати буття в вічній пам’яті, іншими словами – здобути життя вічне.

Виймаючи частинки в поминання всіх померлих, священик виймає також частинки за кожного, чиї імена згадані в поданих пом’яниках або записках «За упокій». Ці вийняті частинки не мають освячуючої і очищаючої дії, і вони не подаються віруючим для причастя. Після того як всі причасники причастяться Святих Таїн, священик опустить в потир ці частинки – щоб спочилі, чиї імена вказані в записках або пом’яниках, отримали життя вічне омившись самою Пречистою Кров’ю Божого Сина,. Про це говорять і слова молитви, вимовлені при цьому: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминаються, Чесною Твоєю Кров’ю».

Поминання спочилих буває і у другій частині Літургії, після читання Євангелія, коли під час єктенії за спочилими диякон закликає присутніх помолитися за упокій душ рабів Божих, яких називає за іменами, щоб Бог простив їм всяке провину, вільну і невільну, і щоб оселив душі їх там, де праведні спочивають.

В цей час кожен з тих, що моляться згадує усіх близьких своєму серцю спочилих і вимовляє подумки три рази на кожен заклик диякона: «Господи, помилуй», молячись старанно і за своїх і за всіх спочилих християн.

«Милості Божої, – виголошує диякон, – Царства Небесного і відпущення гріхів їх у Христа безсмертного Царя і Бога нашого просимо».

Ті що моляться в храмі виголошують разом з хором: «Подай, Господи».

У цей час священнослужитель молиться у вівтарі перед престолом Господа, щоб Той що зневажив смерть і дарував життя Сам упокоїв душі спочилих рабів Своїх у місці світлому, у місці квітучому, і простив їм усі гріхи, «бо Він єдиний без гріха, правда Його правда вічна і слово Його істина ». Цю молитву священик закінчує виголосом: «Бо Ти єси воскресення життя», на що хор відповідає ствердно: «Амінь».

Ще одну молитву за спочилих священик возносить після освячення Святих Дарів. Священик молиться за усіх спочилих, умилостивляючи Бога під час жертвоприношення, і просить всім спочилим, в надії Воскресіння і Життя Вічного, упокоєння в надрах Вічного блаженства.

Святитель Афанасій Великий, коли його запитали, що відчувають душі спочилих, коли їх поминають, відповів: «Вони причащаються певного благодіяння від Безкровної жертви і доброчинності, які звершуються в пам’ять про їх, причащаються так, як знає і велить Сам володар живих і мертвих. Господь і Бог наш».

Святитель Симеон Солунський пише: «Нехай буде відомо кожному, хто вірує, що якщо він любить родича, який звідси відійшов, то він може виклопотати йому великі блага, якщо буде приносити за нього жертви: подаючи убогим, викупляючи полонених і здійснюючи інші подвиги милосердя, якими умилостивляється Бог, він стає клопотальником високого блаженства спочилого. Особливо слід намагатися здійснювати за нього Безкровну жертву. тому що частка, вийнята на спогад покійного і поєднана з кров’ю цієї жертви, з’єднує згадуваного з Богом, невидимо творить його причасником всеочищаючої крові Відкупителя і робить його спільником Христовим. Тому не тільки ті, що користуються цією жертвою, тобто братія, яка померла у мирі й покаянні, втішаються і спасаються, але й священні Божественні душі святих знаходять в них і за них нову найбільшу радість, з’єднуючись і сполучаючись з Христом через цю святу жертву, вони знову торжествують Його перемогу над гріхом, і чистіше і світліше і щиріше причащаються Його обдарувань, і благають Його за них. Для того Христос і встановив цю жертву, для того і віддав її на освячення і спасіння всіх, щоб вcі єдиним були з Ним, як і Сам Він за це молився. Тому святі повсякчас моляться як за тих, які поминають спочилих, так і за тих, які, поминаючи їх, разом з тим роблять священну жертву в честь і пам’ять святих – і таким чином для всіх і за всіх нас стають заступниками і молитвениками, просячи милості, щоб всі досягли подібного спілкування з Христом. Звідси ж зрозуміло, що і братів, котрі відійшли ми повинні поминати якомога старанніше для того, щоб вони, торжествуючи в Христі, сподобилися благодаті бути заступниками за нас перед лицем Його, щоб і нам спастися молитвами святих Його ».

Що слід знати про панахиду?

Крім щоденного поминання спочилих на службах добового кола, Церква встановила цілий ряд заупокійних поминань. Серед них перше місце займає послідування панахиди.

Панахида – заупокійна служба, Богослужіння за померлих. Сутність панахиди полягає в молитовному поминанні покійних отців і братів наших, які хоча і померли вірними Христу, але не цілком усунутівід слабкостей занепалої людської природи і забрали з собою в гріб слабкості та немочі свої.

Звершуюючи панахиду, Свята Церква зосереджує нашу увагу на те, як душі спочилих сходять від землі на Суд до Лиця Божого і як зі страхом і трепетом чекають на цьому Суді і сповідують свої діла перед Господом.

«Упокой» – співається під час панахиди. Фізична смерть людини ще не означає повний спокій для померлого. Його душа може страждати, не знаходити собі спокою, її можуть мучити нерозкаяні гріхи, докори сумління. Тому ми, живі, молимося за спочилих, просимо Бога дати їм спокій, полегшення. Церква не домислює таємниць Суду над душами наших покійних близьких у Всеправосудного Господа, вона сповіщає основний закон цього Суду – Божественне милосердя – і спонукає нас на молитву за спочилих, даючи повну свободу нашому серцю висловитися в молитовних зітханнях, вилити сльози і прохання.

Під час панахиди й відспівування всі, що моляться стоять із запаленими свічками, на знак того, що душа померлого перейшла від землі в Царство Небесне – в невечернє Божественне Світло. За усталеним звичаєм свічки гасять після закінчення канону, перед співом «З духами спочилих праведних …».

Символічне значення куті

Під час поховання померлих і поминанні їх у храм приноситься коливо, або кутя – тобто зварена пшениця, приправлена медом. Пшениця означає, що померлий воістину знову повстане з гробу: так пшениця, кинута в землю, спершу знищиться, а потім проростає і приносить плід. Тому і Господь Ісус Христос – Воскресіння наше – сказав: «Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін 12., 24). Мед, що вживається в куті, означає, що після воскресіння православних і праведних очікує не гірке і прикре, але солодке, сприятливе і блаженне життя в Небесному Царстві.

Коли необхідно здійснювати пам’ять про спочилого?

Пам’ять новопреставленого звершується на третій, дев’ятий і сороковий день після кончини, а спочилих – щороку в день кончини (ці дні називаються поминальними). Святитель Симеон Солунський так пояснює цей звичай: «Третини (тобто поминання третього дня після кончини спочилого) звершуються тому, що Свята Тройця дарувала згадуване буття померлого, яке і після кончини з’явиться в кращому вигляді, змінившись на стан кращий за той, який був на початку. Дев’ятини (поминання в дев’ятий день) звершуються для того, щоб дух померлого … з’єднався зі святими духами ангельськими, щоб клопотанням цих духів, об’єднаних в три лики, умилостивлений був Триіпостасний Бог і умолений був за з’єднання душі людської з духами всіх святих. Сорокоусти відбуваються на згадку Вознесіння Господнього, що сталося на сороковий день після Воскресіння – і з цією метою щоб і він (померлий), воскреснувши з гробу, вознісся на зустріч Судді, бувши підхоплений на хмарах, і так був завжди з Господом.

Потім пам’ять померлого рідні здійснюють щороку, показуючи цим, що він живе з ними душею, що він безсмертний, що він оновиться, коли захоче Творець і відтворить його тіло … Тому в усі ці дні необхідно здійснювати поминання всім і з усіляким старанням, в особливості ж необхідно з’єднувати ці поминання з приношенням страшної і Животворчої Жертви, Яка для цього і дарована: тому що за допомогою звершуваних прохань, молитов, освячених жертв і благодійності до убогих, не тільки тих, що згрішили, але і тих, які відійшли в покаянні, дарується відпущення гріхів, послаблення і зміна мук, але і тим, що пожили праведно і досягли доброї і благочестивої кончини, як думає Золотоустий в тлумаченні Діянь, подається більше очищення, вищі ступені наближення до Бога, особливе дерзновення на Суді Христовому і переважно світлі оселі святих Божих».

Річниця покійного, день його пам’яті – для тих, що поминають свого роду свято, хоча і сумного характеру. За благочестивим звичаєм, разом з тими, що звершують поминання беруть участь їхні живі рідні і друзі і потім поминають покійного коливом, або, й більш повною трапезою.

Звичайно, в пам’ять покійного можна здійснювати поминання і в всякий інший час, за бажанням тих, що моляться.

Крім приватного поминання буває ще загальне церковне поминання, на якому згадуються всі від віку спочилі отці і браття. Ці Вселенські панахиди (родителські суботи) звершуються в суботи М’ясопусну, Троїцьку, Димитрівську, 2-ї,3-ї і 4-й седмиць Великого посту, а також в Радоницю і присвячені для поминання всіх як братів по вірі, так і тих, які захоплені були несподіваною смертю і не наставлені до загробного життя молитвами Церкви.

26 квітня / 9 травня та 29 серпня/ 11 серпня відбувається поминання спочилих воїнів, що на полі битви за Віру і Вітчизну життя своє поклали.

підготував протоієрей Миколай Капітула,

магістр богослів’я, викладач РДС,клірик Покровського собору, м. Рівне

Что такое панихида? Когда читается поминальная молитва? О правилах поминовения усопших Вы сможете узнать, прочитав нашу статью.

Панихида, поминальная молитва, родительские субботы

ПОМИНОВЕНИЕ УСОПШИХ – ДНИ ОСОБОГО ПОМИНОВЕНИЯ УСОПШЕГО

Настает час, когда останки почившего предаются земле, где будут покоиться до конца времен и всеобщего воскресения. Но любовь матери Церкви к своему чаду, ушедшему из этой жизни, не иссякает. В известные дни она совершает моления об умершем и приносит бескровную жертву о упокоении его. Особые дни поминовений — третий, девятый и сороковой (при этом день кончины считается первым). Поминовение в эти дни освящено древним церковным обычаем. Оно согласуется с учением Церкви о состоянии души за гробом.

Третий день. Поминовение усопшего в третий день после смерти совершается в честь тридневного воскресения Иисуса Христа и во образ Пресвятой Троицы.

Первые два дня душа преставившегося еще находится на земле, проходя вместе с сопровождающим ее Ангелом по тем местам, которые притягивают ее воспоминаниями земных радостей и горестей, злых и добрых дел. Душа, любящая тело, скитается иногда около дома, в котором положено тело, и таким образом проводит два дня как птица, ищущая себе гнезда. Добродетельная же душа ходит по тем местам, в которых имела обыкновение творить правду. В третий же день Господь повелевает душе вознестись на небеса для поклонения Ему — Богу всяческих. Весьма своевременно поэтому церковное поминовение души, представшей пред лицем Правосудного.

Девятый день. Поминовение умершего в этот день бывает в честь девяти чинов ангельских, которые, как слуги Царя Небесного и предстатели к Нему за нас, ходатайствуют о помиловании преставившегося.

После третьего дня душа в сопровождении Ангела заходит в райские обители и созерцает их несказанную красоту. В таком состоянии она пребывает шесть дней. На это время душа забывает скорбь, которую чувствовала, находясь в теле и после выхода из него. Но если она виновна в грехах, то при виде наслаждения святых она начинает скорбеть и укорять себя: «Увы мне! Сколько я осуетилась в этом мире! Я провела большую часть жизни в беспечности и не послужила Богу, как должно, дабы и мне удостоиться сей благодати и славы. Увы мне, бедной!» В девятый день Господь повелевает Ангелам опять представить душу к Нему на поклонение. Со страхом и трепетом предстоит душа пред престолом Всевышнего. Но и в это время святая Церковь опять молится за усопшего, прося милосердного Судию о водворении со святыми души своего чада.

Сороковой день. Сорокадневный период весьма знаменателен в истории и предании Церкви как время, необходимое для приуготовления, для принятия особого Божественного дара благодатной помощи Отца Небесного. Пророк Моисей удостоился беседовать с Богом на горе Синай и получить от Него скрижали закона лишь после сорокадневного поста. Израильтяне достигли земли обетованной после сорокалетнего странствия. Сам Господь наш Иисус Христос вознесся на небо на сороковой день по воскресении Своем. Принимая все это за основание, Церковь установила совершать поминовение в сороковой день после смерти, чтобы душа преставившегося взошла на святую гору Небесного Синая, удостоилась лицезрения Божия, достигла обетованного ей блаженства и водворилась в небесных селениях с праведными.

После вторичного поклонения Господу Ангелы отводят душу в ад, и она созерцает жестокие муки нераскаявшихся грешников. В сороковой же день душа в третий раз возносится на поклонение Богу, и тогда решается ее участь — по земным делам ей назначается место пребывания до Страшного суда. Потому так благовременны церковные молитвы и поминовения в этот день. Ими заглаживаются грехи умершего и испрашивается душе его водворение в раю со святыми.

Годовщина. Церковь совершает поминовение усопших в годовщину их смерти. Основание этого установления очевидно. Известно, что самым большим литургическим циклом является годовой круг, по прошествии которого вновь повторяются все неподвижные праздники. Годовщина смерти близкого человека всегда отмечается хотя бы сердечным поминовением его любящими родными и друзьями. Для православного верующего — это день рождения для новой, вечной жизни.

ВСЕЛЕНСКИЕ ПАНИХИДЫ (РОДИТЕЛЬСКИЕ СУББОТЫ)

Кроме этих дней Церковь установила особенные дни для торжественного, всеобщего, вселенского поминовения всех от века преставившихся отцов и братий по вере, сподобившихся христианской кончины, равно и тех, которые, быв застигнутыми внезапной смертью, не были напутствованы в загробную жизнь молитвами Церкви. Совершаемые при этом панихиды, указанные уставом Вселенской Церкви, называются вселенскими, а дни, в которые совершается поминовение, — вселенскими родительскими субботами. В кругу богослужебного года такими днями общего поминовения являются:

Суббота мясопустная. Посвящая Неделю мясопустную преднапоминанию последнего Страшного суда Христова, Церковь, ввиду этого суда, установила ходатайствовать не только за живых членов своих, но и за всех, от века умерших, во благочестии поживших, всех родов, званий и состояний, особенно же за скончавшихся внезапной смертью, и молит Господа о помиловании их. Торжественное всецерковное поминовение усопших в эту субботу (а также в Троицкую субботу) приносит великую пользу и помощь умершим отцам и братиям нашим и вместе с тем служит выражением полноты церковной жизни, которой мы живем. Ибо спасение возможно только в Церкви — сообществе верующих, членами которого являются не только живущие, но и все умершие в вере. И общение с ними чрез молитву, молитвенное их поминовение и есть выражение нашего общего единства в Церкви Христовой.

Суббота Троицкая. Поминовение всех умерших благочестивых христиан установлено в субботу перед Пятидесятницей ввиду того, что событием сошествия Святого Духа завершилось домостроительство спасения человека, а в этом спасении участвуют и усопшие. Поэтому Церковь, воссылая в Пятидесятницу молитвы об оживотворении Духом Святым всех живущих, просит в самый день праздника, чтобы и для усопших благодать всесвятого и всеосвящающего Духа Утешителя, которой они сподобились еще при жизни, была источником блаженства, так как Святым Духом «всяка душа живится». Поэтому канун праздника, субботу, Церковь посвящает поминовению усопших, молитве о них. Святой Василий Великий, составивший умилительные молитвы вечерни Пятидесятницы, говорит в них, что Господь наипаче в этот день благоволит принимать молитвы об умерших и даже о «иже во аде держимых».

Родительские субботы 2-й, 3-й и 4-й седмиц святой Четыредесятницы. Во святую Четыредесятницу — дни Великого поста, подвига духовного, подвига покаяния и благотворения ближним — Церковь призывает верующих быть в теснейшем союзе христианской любви и мира не только с живыми, но и с умершими, совершать в назначенные дни молитвенные поминовения отшедших от настоящей жизни. Кроме того, субботы этих седмиц назначены Церковью для поминовения усопших еще и по той причине, что в седмичные дни Великого поста заупокойных поминовений не совершается (сюда относятся заупокойные ектении, литии, панихиды, поминовения 3-го, 9-го и 40-го дня по смерти, сорокоусты), так как ежедневно не бывает полной литургии, с совершением которой связано поминовение усопших. Чтобы не лишить умерших спасительного предстательства Церкви в дни святой Четыредесят-ницы, и выделены указанные субботы.

Радоница. Основанием общего поминовения умерших, которое совершается во вторник после Фоминой недели (воскресенья), служит, с одной стороны, воспоминание о сошествии Иисуса Христа во ад и победе Его над смертью, соединяемое с Фоминым воскресеньем, с другой — разрешение церковным уставом совершать обычное поминовение усопших после Страстной и Светлой седмиц, начиная с Фомина понедельника. В этот день верующие приходят на могилы своих родных и близких с радостной вестью о Воскресении Христовом. Отсюда и самый день поминовения называется Радоницей (или Радуницей).

К сожалению, в советское время установился обычай посещать кладбища не на Радоницу, а в первый день Пасхи. Для верующего человека естественно посещать могилки своих близких после усердной молитвы о их упокоении в храме — после отслуженной в церкви панихиды. Во время же Пасхальной недели панихид не бывает, ибо Пасха — это всеобъемлющая радость для верующих в Воскресение Спасителя нашего Господа Иисуса Христа. Поэтому в течение всей Пасхальной недели не произносятся заупокойные ектении (хотя совершается обычное поминовение на проскомидии), не служатся панихиды.

ЦЕРКОВНЫЕ ЗАУПОКОЙНЫЕ СЛУЖБЫ

Поминать усопшего в Церкви нужно как можно чаще, не только в означенные особые дни поминовения, но и в любой другой день. Главное моление о упокоении усопших православных христиан Церковь совершает на Божественной литургии, принося за них бескровную жертву Богу. Для этого следует перед началом литургии (или накануне вечером) подать в церкви записки с их именами (вписывать можно только крещеных православных). На проскомидии из просфор будут вынуты частицы за их упокоение, которые в конце литургии будут опущены в святую чашу и омыты Кровью Сына Божия. Будем помнить, что это наибольшее благо, которое мы можем оказать тем, кто нам дорог. Вот как говорится о поминовении на литургии в Послании восточных Патриархов: «Мы веруем, что души людей, впавших в смертные грехи и при смерти не отчаявшихся, но покаявшихся еще до разлучения с настоящей жизнью, только не успевших принести никаких плодов покаяния (такими плодами могли быть их молитвы, слезы, коленопреклонения при молитвенных бдениях, сокрушение, утешение бедных и выражение в поступках любви к Богу и ближним), – души таких людей нисходят в ад и терпят за учиненные ими грехи наказания, не лишаясь, впрочем, надежды на облегчение. Облегчение же они получают по бесконечной благости Божией через молитвы священников и благотворения, совершаемые за умерших, а особенно силою бескровной жертвы, которую, в частности, приносит священнослужитель для каждого христианина за его близких, и вообще за всех повседневно приносит Кафолическая и Апостольская Церковь».

Вверху записки обычно помещают восьмиконечный православный крест. Затем указывается вид поминовения — «О упокоении», после чего крупным, разборчивым почерком пишутся имена поминаемых в родительном падеже (отвечать на вопрос «кого?»), причем первыми упоминаются священнослужители и монашествующие с указанием сана и степени монашества (например, митрополита Иоанна, схиигумена Саввы, протоиерея Александра, монахини Рахили, Андрея, Нины).

Все имена должны быть даны в церковном написании (например, Татианы, Алексия) и полностью (Михаила, Любови, а не Миши, Любы).

Количество имен в записке не имеет значения; надо только учесть, что не очень длинные записки священник имеет возможность прочитать внимательнее. Поэтому лучше подать несколько записок, если хочешь помянуть многих своих близких.

Подавая записки, прихожанин вносит пожертвование на нужды монастыря или храма. Во избежание смущений следует помнить, что различие в ценах (заказные или простые записки) отражает лишь разницу в сумме пожертвования. Не стоит смущаться также, если вы не услышали упоминания имен ваших родственников на ектении. Как было сказано выше, главное поминовение происходит на проскомидии при вынимании частиц из просфор. Во время же заупокойной ектении можно достать свой помянник и помолиться о близких. Молитва будет действеннее, если поминающий сам в тот день причастится Тела и Крови Христовой.

После литургии можно отслужить панихиду. Панихида служится перед кануном — особым столиком с изображением распятия и рядами подсвечников. Здесь же можно оставить приношение на нужды храма в память об усопших близких.

Весьма важно после кончины заказать в храме сорокоуст — непрестанное поминовение за литургией в течение сорока дней. По его окончании сорокоуст можно заказать вновь. Существуют и длительные сроки поминовения — полгода, год. Некоторые монастыри принимают записки на вечное (пока стоит обитель) поминовение или на поминовение во время чтения Псалтири (таков древний православный обычай). Чем в большем количестве храмов будет возноситься молитва, тем лучше для нашего ближнего!

Весьма полезно в памятные дни усопшего жертвовать на церковь, подавать милостыню нищим с просьбой молиться о нем. На канун можно приносить жертвуемую снедь. Нельзя лишь приносить на канун мясную пищу и спиртное (кроме церковного вина). Самый простой вид жертвы за усопшего — свеча, которая ставится о его упокоении.

Понимая, что самое большее, что мы можем сделать для наших усопших близких — это подать записку о поминовении на литургии, не стоит забывать молиться о них дома и совершать дела милосердия.

ПОМИНОВЕНИЕ УСОПШЕГО НА ДОМАШНЕЙ МОЛИТВЕ

Молитва за усопших — это наша главная и неоценимая помощь отшедшим в мир иной. Покойник не нуждается, по большому счету, ни в гробе, ни в могильном памятнике, ни тем более в поминальном столе — все это есть лишь дань традициям, пусть и весьма благочестивым. Но вечно живая душа умершего испытывает великую потребность в постоянной молитве, ибо не может сама творить добрых дел, которыми была бы в состоянии умилостивить Господа. Домашняя молитва за близких, в том числе и умерших, — долг всякого православного. Святитель Филарет, митрополит Московский, так говорит о молитве за усопших: «Если всепроницательная Премудрость Божия не возбраняет молиться за умерших, не значит ли это, что еще позволено бросить веревку, хотя не всегда достаточно надежную, но иногда, а может быть и часто, спасительную для душ, отпавших от берега временной жизни, но не достигших вечного пристанища? Спасительную для тех душ, которые колеблются над бездной между телесной смертью и последним судом Христовым, то поднимаясь верой, то погружаясь делами, недостойными ее, то возвышаясь благодатью, то низводясь останками поврежденной природы, то возносясь Божественным желанием, то запутываясь в грубой, еще не совсем совлеченной одежде земных помышлений…»

Домашнее молитвенное поминовение усопшего христианина весьма многообразно. Особенно усердно следует молиться об умершем в первые сорок дней после его кончины. Как уже было указано в разделе «Чтение Псалтири по усопшим», в этот период очень полезно читать о почившем Псалтирь, хотя бы по одной кафизме в день. Можно так-же рекомендовать чтение акафиста о упокоении усопших. Вообще, Церковь заповедует нам каждый день молиться об усопших родителях, сродниках, знаемых и благодетелях. Для этого в число ежедневных утренних молитв включена следующая краткая молитва:

МОЛИТВА ОБ УСОПШИХ

Упокой, Господи, души усопших раб Твоих: родителей моих, сродников, благодетелей (имена их), и всех православных христиан, и прости им вся согрешения вольная и невольная, и даруй им Царствие Небесное.

Имена удобнее прочитывать по помяннику — небольшой книжечке, где записываются имена живых и усопших сродников. Существует благочестивый обычай вести семейные помянники, прочитывая которые православные люди поминают поименно многие поколения своих усопших предков.

ПОМИНАЛЬНАЯ ТРАПЕЗА

Благочестивый обычай за трапезой поминать умерших известен очень давно. Но, к сожалению, многие поминки превращаются в повод для родственников собраться вместе, обсудить новости, вкусно поесть, тогда как православные христиане и за поминальным столом должны молиться об усопших.

Перед трапезой следует совершить литию — краткий чин панихиды, который может быть совершен мирянином. В крайнем случае нужно хотя бы прочитать 90-й псалом и молитву «Отче наш». Первым блюдом, которое вкушается на поминках, является кутья (коливо). Это отваренные зерна крупы (пшеницы или риса) с медом и изюмом. Зерна служат символом воскресения, а мед — сладости, которой наслаждаются праведники в Царстве Божием. По уставу, кутья должна освящаться особым чином во время панихиды; если нет такой возможности, надо окропить ее святой водой.

Естественно желание хозяев повкуснее угостить всех, кто пришел на поминки. Но нужно соблюдать посты, установленные Церковью, и вкушать разрешенную еду: в среду, пятницу, в длительные посты — не есть скоромного. Если память усопшего бывает в будний день Великого поста, то поминки переносятся на ближайшую перед этим субботу или воскресенье.

От вина, тем более от водки, на поминальной трапезе необходимо воздержаться! Вином усопших не поминают! Вино — символ земной радости, а поминки — повод для усиленной молитвы о человеке, который может тяжко страдать в загробной жизни. Не следует пить спиртного, даже если сам умерший любил выпить. Известно, что «пьяные» поминки часто превращаются в безобразное сборище, на котором о покойном попросту забывают. За столом нужно вспоминать усопшего, его добрые качества и дела (отсюда и название — поминки). Обычай оставлять за столом рюмку с водкой и кусок хлеба «для усопшего» является пережитком язычества и не должен соблюдаться в православных семьях.

Напротив, существуют благочестивые обычаи, достойные подражания. Во многих православных семьях первыми за поминальный стол усаживаются нищие и убогие, дети и старушки. Им же можно раздать одежду и вещи усопшего. Православные люди могут рассказать о многочисленных случаях удостоверения из загробного мира о великой помощи усопшим вследствие творения милостыни их родственниками. Более того, многих людей потеря близких побуждает сделать первый шаг к Богу, начать жить жизнью православного христианина.

Так, один ныне здравствующий архимандрит рассказывает следующий случай из своей пастырской практики.

«Было это в тяжелые послевоенные годы. Приходит ко мне, настоятелю деревенского храма, заплаканная от горя мать, у которой утонул ее восьмилетний сынишка Миша. И говорит она, что Миша приснился ей и жаловался на холод — был он совсем без одежды. Говорю ей: “А осталась ли какая его одежда?” — “Да, конечно”. — “Раздай-ка ее друзьям Мишиным, наверняка им пригодится”.

Через несколько дней она говорит мне, что опять видела Мишу во сне: он был одет как раз в ту одежду, которая была отдана его друзьям. Поблагодарил он, но теперь пожаловался на голод. Посоветовал я сделать для деревенских детишек — друзей и знакомых Миши — поминальную трапезу. Как ни трудно в тяжелое время, но что не сделаешь для любимого сынишки! И женщина, чем могла, угостила детей.

В третий раз пришла она. Очень меня благодарила: “Миша во сне говорил, что теперь ему и тепло и сытно, только моих молитв не хватает”. Научил я ее молитвам, посоветовал не оставлять и на будущее дела милосердия. Стала она ревностной прихожанкой, всегда готовой откликнуться на просьбы о помощи, по мере сил и возможностей помогала сиротам, нищим и убогим».

Источник: www.pravoslavie.ru

Вы прочитали статью Панихида, поминальная молитва. Читайте также:

Православная электронная библиотека (fb2, epub, mobi)

Димитриевская родительская суббота: плечом к плечу

панихида / Поиск по тегам

Панихида на Радоницу

Молитва об усопших. Вопросы священнику

1. Упокой, Господи, душі рабів Твоїх (імена), прости їм усі гріхи їх, вільні і невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять. (Цю коротку молитву слід читати якомога частіше).
2. Пом’яни, Господи Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилих рабів Твоїх (імена) і, як Благий і Чоловіколюбець, що гріхи відпускаєш і неправду знищуєш, ослаб, відпусти і прости всі провини їх вільні й невільні, визволи їх від вічної муки і вогню геєнського і даруй їм причастя й насолоду вічних Твоїх благ, що Ти приготував для тих, хто любить Тебе. Бо вони хоч і згрішили, але не відступили від Тебе, а несумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа вірували, у Тройці славимого Бога і Тройцю в Єдиниці православно до останнього подиху свого сповідували. Тому милостивим будь до них, і віру в Тебе замість діл прийми, і зі святими Твоїми, як Щедрий, упокой, бо немає людини, щоб жила і не згрішила. Бо Ти один без усякого гріха, і правда Твоя – правда вічна; і Ти один Бог милости і щедрот, і чоловіколюбства, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

З панахиди :

Глибиною мудрости чоловіколюбно Ти все будуєш
і добро всім пода­єш. Єдиний Сотворителю,
упокой, Господи, душу спочилих рабів Твоїх,
бо вони надію поклали на Тебе,
Творця і Промислителя і Бога нашого.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Тебе, твердиню і пристановище
і молитвеницю угодну перед Богом ми маємо,
що Його породила єси,
Богородице Неневісна, вірних спасіння.

Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.
Всі святі знайшли джерело життя і двері до раю.
О коли б і мені знайти до нього шлях через каяття!

Я загублене ягня;
озвися до мене, Спасителю, і спаси мене.
Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.

Святії мученики!
Ви проповідували про Христа — Божого Агнця,
і, як ягнята, замучені були
і перейшли до життя, що ніколи не старіє, а вічно існує.
Щиро ж благайте Христа,
щоб і нам подав відпущення гріхів.

Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.
Всі ви, що шляхом вузьким і скорботним ходили,
хрест, як ярмо, в житті взявши,
і Мене наслідували вірою,
прийдіть і втіштеся славою
і вінцями небесними,
що Я приготував вам.

Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.

Я несказанної Твоєї слави образ,
хоч і ношу на собі рани гріховні;
зглянься на Твоє створіння, Владико,
і очисти Твоїм милосердям,
і жадану вітчизну подай мені,
в раю знову мене оселивши.

Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.

З нічого Ти мене колись сотворив
і божественним Твоїм образом підніс,
за порушення ж заповіді
знову в землю, з якої взяв мене, повернув.

Піднеси ж до первісної подоби Твоєї,
щоб давню красу мені оновити.

Благословен єси, Господи,
навчи мене заповітів Твоїх.
Упокой, Боже, рабів Твоїх
і осели їх в раю,
де всі святі, Господи,
і праведники сяють, як світила.

Упокой, Господи, рабів Твоїх,
не пам’ятаючи про всі їх гріхи.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.

Трисяйвість Єдиного Божества
побожно славимо співами:
Свят єси, Отче Безпочатковий,
Безпочатковий же Сину і Божественний Душе,
просвіти нас, що вірою Тобі служимо;
і з вічного вогню визволи.

І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Радуйся, Чистая,
що Бога тілом породила на спасіння всіх,
Через Тебе рід людський знайшов спасіння;
о коли б і ми рай знайшли за Твоєю допомогою,
Богородице Чиста і Благословенна.

Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже (тричі).

Упокой, Спасе наш, з праведними рабів Твоїх і осели їх в оселях Своїх, як про це написано, і прости як Милосердний всі гріхи їх, вільні і невільні, і все, чим згрішили вони свідомо і несвідомо, Чоловіколюбче. Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Христе Боже, що від Діви Світові засяяв і через Неї й нас синами світла показав, помилуй нас.
Зо святими упокой, Христе, душу раба Твого, де немає недуги, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя.
Сам Один єси Безсмертний, що створив і впорядкував людину, ми ж земні, із землі створені, і в ту ж землю повернемось. Бо так ти звелів, мій Сотворителю, і сказав мені: «Земля єси, і в землю повернешся». Туди ж і ми, всі люди, підемо, з надгробним риданням співаючи пісню: «Алилуя, алилуя, алилуя».
З духами спочилих праведників душу рабів Твоїх (раба Твого), Спасе, упокой і прийми їх (його) до блаженного життя Твого, Чоловіколюбче.
В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу рабів Твоїх, бо Ти Єдиний Чоловіколюбець.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Ти єси Бог, що зійшов до пекла і розбив кайдани закованих, Сам і душу рабів Твоїх упокой.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Єдина Чиста і Непорочная Діво, що Бога без сімені породила, молися за спасіння душі їх.

Навіщо молитися за померлих?

Небіжчик не може виправити жодного свого гріха, не може покаятися. Тому душам померлих часто буває страшно й погано. Але Господь і тут змилосердився і дозволив Церкві (всім нам) молитися за померлих, щоб вони отримали прощення гріхів та упокоїлися, тобто знайшли спокій та радість. Іншого способу отримати полегшення у померлих немає.

У храмі Божому за спочилих необхідно замовляти:

1. поминання на літургії (головному Богослужінні);
2. панахиду (милостиню за спочилого: хліб як символ найпотрібнішого, що може дати тільки один Господь; олію як символ милості, котрої просимо у Господа; інші продукти, крім м’яса).В міру сил подають бідним.

Читайте також «Акафіст за спочилих».

Читайте також «Молитовник за спочилих». Брошуру видано видавничим відділом нашої парафії у 2009 році.

Опубліковано: 06.01.2009; востаннє змінено: 05.04.2017.