Іоанн безземельний вікіпедія

Детально: іоанн безземельний вікіпедія - со всех открытых источников и разных уголков мира на сайте 1000-molitv.ru для наших уважаемых читателей.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

іоанн безземельний вікіпедія
Король Англії
1199-1216
27 травня 1199
Річард I Левове Серце
Генріх III
Лорд Ірландії

Герцог НормандіїГерцог Аквітанії

Джон Плантагенет
24 грудня 1167(1167-12-24)
Оксфорд
19 жовтня 1216(1216-10-19) (48 років)

Ньюарк-он-Трентдизентерія

Вустерський Собор, Англія
Ізабелла, графиня Глостерська
Ізабелла Ангулемська
Генріх, Річард, Іоанна, Ізабелла, Елеонора, 12 незаконних нащадків
Плантагенети
Генріх II Короткий Плащ
Елеонора Аквітанська

Джон Ле́кленд (англ. John Lackland, знаний також як Іоанн I Безземельний; у літературі — Король Джон; 24 грудня 1166 — 19 жовтня 1216) — король Англії з 1199 року та герцог Аквітанії з династії Плантагенетів. Молодший (п’ятий) син Генріха ІІ та Елеонори Аквітанської. Фактичний правитель Англії з 1189 року, коли його брат Річард I Левове Серце пішов у Третій хрестовий похід. Іоанн втратив до 1205 року Нормандію і майже всі володіння Англії на території Франції, зазнавши поразки від Філіпа ІІ Августа. Його репресивна політика і зростаючі податки призвели до конфлікту з баронами, і вони його змусили підписати Велику Хартію вільностей (Магна Карта) в 1215 р. Пізніше він відрікся від неї, що стало причиною першої Баронської війни 1215—1217, під час якої він помер.

Оглавление [Показать]

Молодість

Роберт де Торіньї вказує, що Іоанн народився 1167 року. Тоді як Матвій Паризький й «Аннали Бертона» вказує, що Іоанн народився 1166 року. «Аннали Данстейбла» відносять народження Іоанна до 1165 року, однак у них відсутній параграф про події 1166 року. Як було написано за сто років по тому в каноні Лаона, Іоанна назвали на честь Іоанна Богослова, у чий день (27 грудня) він народився. У 1171 році Іоанн був заручений з дочкою Гумберта III, графа Савойї.

На відміну від старших братів Іоанн, хоч і був улюбленим сином Генріха, не отримав від батька жодного з великих земельних володінь у Франції, за що його прозвали «Безземельним». Однак Іоанну дістались значні володіння в Англії й було подаровано володіння Ірландією (1177 рік). Він вирушив до Ірландії 1185 року, укріпивши там англійську адміністрацію та заснувавши кілька замків, але за кілька місяців повернувся до Англії, остерігаючись сутичок з Х’юго де Лейсі та не маючи достатньо коштів.

Після заколоту старших братів проти батька наприкінці його правління й наступної боротьби підтримав свого брата — Річарда Левове Серце, який 1189 року і зайняв престол. Іоанн отримав підтвердження володіння своїми землями, які приносили 6 000 фунтів на рік, й одружився з Ізабеллою, спадкоємицею графства Глостер. У них не було дітей, та незадовго до чи невдовзі після його коронації їхній шлюб було розірвано на підставі кровної спорідненості, тому її не вважають королевою.

У відповідь на проголошення Річардом 1190 року своїм наступником сина померлого брата Джеффрі, Іоанн порушив слово не вступати в Англію, поки Річард буде у хрестовому поході, і спробував скинути регента Річарда Вільяма Лонгчампа. Це дало привід зобразити його злодієм у старовинній легенді про Гереварда, яку у подальшому перетворили на легенду про Робін Гуда.

Дізнавшись, що Річард після повернення з походу був захоплений у полон в Німеччині імператором Генріхом VI, Іоанн попрохав Генріха якомога довше не випускати Річарда, уклавши союз із французьким королем Філіпом II Августом, та спробував захопити контроль над Англією.

У 1193 році він був змушений укласти перемир’я, але стосунки з Філіпом не перервав і готував заколот. Відповіддю Річарда стало вигнання Іоанна та конфіскація його земель. Лише 1195 року Іоанна Річард частково пробачив, і він отримав назад частину своїх володінь, а ще згодом Річард його проголосив спадкоємцем англійського престолу.

Правління

іоанн безземельний вікіпедія

Іоанн I Безземельний підписує Велику Хартію — зображення у книзі «Cassell’s History of England» (

1902

)

На престол Іоанн I зійшов по смерті Річарда I Левове Серце 1199 року. У Артура I, сина старшого брата Іоанна Джеффрі, були більш законні претензії на престол, й багато нормандських аристократів у Франції відмовились підтримувати Іоанна. Однак Артур виріс на континенті, тому населення острова хотіло бачити королем хоч і нелюбимого, але рідного Іоанна. Барони, розуміючи своє слабке становище, звернулись за допомогою до французького короля Філіпа II Августа (васалом якого був Іоанн у своїх французьких володіннях). Окрім того, у 1200 році Іоанн розлучився й цього разу одружився на Ізабеллі Ангулемській, забравши її з-під вінця у свого васала Гуго X де Лузіньяна. Той також поскаржився на це Філіпу.

У 1202 році Філіп викликав Іоанна до двору і, коли той відмовився, вторгся до Нормандії та подарував Артуру майже всі володіння Іоанна у Франції. У ході війни Артур взяв в облогу свою бабку Елеонору Аквітанську в замку Мірабо. Замок легко б здався, якби 80-річна Елеонора не організувала його оборону так, що захисники протримались кілька днів до 31 липня 1202 року, коли до замку підійшов Іоанн зі своїми військами й узяв Артура в полон. Артура спочатку ув’язнили в замку Фалез під наглядом Х’юберта де Бурга, та Іоанн нібито віддав наказ виколоти йому очі, якого не виконав Х’юберт. У 1203 році Артура перевели до Руану під нагляд Вільяма де Браоза, й подальша його доля невідома, хоча Іоанна, звичайно, підозрюють у його смерті.

У подальшому війна тривала для англійців невдало. Іоанн мав фінансові проблеми, його поводження з Артуром і полоненими не додало йому прибічників, а Філіп контратакував. У 1203 році був захоплений замок Гайар. Його спланував Річард як цілковито неприступний, але Іоанн наказав під час будівництва зробити невеликі модифікації, й саме через них замок був ним взятий. У 1204 році здався Руан. В результаті військових дій 1202—1204 років Іоанн втратив значну частину англійських володінь на континенті: (Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, потім Турень — угода 1206 року з Філіпом II).

У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського Стефана Ленгтона. Намагаючись посилити свою владу, Іоанн відмовився визнати його, після чого папа наклав на Англію інтердикт (1208 рік), а Іоанн почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а 1212 року звільнив англійців від присяги королю, тобто теоретично скинув його. У 1213 році Філіп II домовився з папою про вторгнення в Англію з метою скидання Іоанна й уже зібрав флот, але Вільям Лонгеспе розгромив його поблизу Дамме. Однак до того часу Іоанн вже прийняв рішення припинити свою боротьбу під тиском легата Пандульфа. Король підкорився папі й визнав себе його васалом, зобов’язавшись сплачувати по 1 000 марок щороку. Тільки 1214 року інтердикт було знято.

У 1211 році Іоанн придушив повстання валлійців.

1214 року англійці знову вступили в конфлікт із французами в союзі з імператором Оттоном IV і графом Ферраном Фландрським. Союзники зазнали нищівної поразки у битві під Бувіном (27 липня).

Велика хартія вільностей

Невдала зовнішня і внутрішня політика, фіскальний та політичний тиск Іоанна на крупних феодалів, що часто супроводжувався відвертим свавіллям, спричинили 1215 року повстання баронів, яке підтримали духовенство, лицарі й містяни. Під тиском повстанців Іоанн Безземельний 15 червня 1215 року підписав Велику хартію вільностей. Не збираючись виконувати обіцянки, що в ній містились, Іоанн незабаром залучив найманців з континенту і почав з новими силами нападати на баронів. Папа підтримав свого васала Іоанна, скасував Хартію та пригрозив відлучити від церкви повсталих баронів. Духовний натхненник повстання, архієпископ Стефан Ленгтон, відмовився зачитувати папські вказівки й його викликали до Риму на Четвертий Латеранський собор.

Іоанн атакував замки повсталих баронів один за одним, а за відсутності Ленгтона барони не змогли дати скоординовану відсіч. Від безсилля вони закликали на трон французького спадкового принца (майбутнього Людовіка VIII), який невдовзі висадився в Кенті та його виголосили в Лондоні королем (хоч і не коронованим).

Смерть

Іоанн I, відступаючи, перетинав зі своїм обозом затоку Вош у східній Англії і, захоплений несподіваним припливом, втратив усе золото й коштовності. Він не зміг перенести такого удару й помер 18 чи 19 жовтня у Ньюарку, Лінкольншир, від дизентерії (у подальшому ходили чутки, що його отруїли миш’яком). Іоанна поховали у Вустерському соборі у місті Вустер.

Спадкоємцем Іоанна став його дев’ятирічний син Генріх із регентством Вільяма Маршала, графа Пембрук. Барони визнали його, і претензії Людовіка на англійський трон закінчились нічим.

У мистецтві

Іоанн Безземельний є одним з героїв різних художніх творів, фільмів і серіалів.

Художні твори

  • Вільям Шекспір. Історичний часопис Король Іоанн.
  • Вальтер Скотт. Роман «Айвенго».
  • Джеймс Голдмен. П’єса «Лев узимку».
  • Цикл фантастичних романів Філіпа Хосе Фармера «Світ Річки».

Фільми та серіали

  • Айвенго (США, 1952 рік): в ролі Іоанна — Гай Рольф.
  • Лев узимку (Велика Британія, 1968 рік): в ролі Іоанна — Найджел Террі.
  • Айвенго (США, 1982 рік): в ролі Іоанна — Рональд Пікап.
  • Балада про доблесного лицаря Айвенго (СРСР, 1983 рік): в ролі Іоанна — Альгімантас Масюліс.
  • Лев узимку (США, 2003 рік): в ролі Іоанна — Рейф Сполл.
  • Робін Гуд (телесеріал) (Велика Британія, 2006 рік): в ролі Іоанна — Тобі Стівенс.
  • Робін Гуд (Велика Британія і США, 2010 рік), режисер Рідлі Скотт: в ролі Іоанна Безземельного — Оскар Айзек.
  • Залізний лицар (Велика Британія і США, 2011 рік): в ролі Іоанна — Пол Джиаматті.

Відеоігри

  • Робін Гуд: Легенда Шервуду (під ім’ям принца Джона).

Фамільне Дерево

Фульк Єрусалимський Ерменґард Мейнська Генріх I Матильда Шотландська Вільгельм Трубадур Філіппа Тулузька Аймері I Данжеру
Жоффруа V Плантагенет Матильда Вільгельм X Аквітанський Аенор
Генріх II Плантагенет Елеонора Аквітанська
Іоанн Безземельний

Примітки

  1. ↑ Chronique de Robert de Torigny I, 1167, p. 369
  2. ↑ Matthæi Parisiensis. Monachi Sancti Albani, Chronica Majora, Vol. II, 1166, pages 234
  3. ↑ Annales de Burton, pages 187
  4. ↑ Annales de Dunstaplia. Annales Monastici Vol. III, Annales Prioratus de Dunstaplia, Annales Monasterii de Bermundeseia (London). Luard, H. R. (ed.). 1866, pages 19

Література

  • Петрушевський Д. М. Нариси з історії англійської держави та суспільства у середньовіччі, 4 вид., М., 1937
  • Калмикова О. В. Іоанн Безземельний // Велика енциклопедія Кирила та Мефодія — 2004
  • Велика радянська енциклопедія

Посилання

  • Kings of England 1154-1485 (Anjou). Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-10-10.  (англ.)
  • Олена Сізова. Елеонора де Пуату Аквітанська та її родина як творці європейської куртуазності. Історико-мистецтвознавчий портал “Монсальват”. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-10.  (рос.)

12.02.2015

Суворість, з якою Генріх II правил Англією, поселила невдоволення проти нього в країні. Взагалі влада англійських королів була досить значною, і проти Генріха II в кінці його царювання вже почалася опозиція. Старший син Генріха II, Річард Левине Серце, царював дуже недовго. Вступивши на престол, він відправився в Третій хрестовий похід, на зворотньому шляху з якого потрапив у полон до імператора Генріха VI. Цьому лицареві і поету на королівському троні успадковував його брат Іоанн Безземельний (1199-1216), царювання якого було особливо важливим для Англії. Людина абсолютно безрозсудний і вкрай деспотичний, за допомогою вбивства він усунув від престолу свого племінника (Артура), що мав набагато більш прав на заняття престолу, але всією своєю поведінкою він озброїв проти себе відразу кілька ворогів – і французького короля Філіпа II Августа, васалом якого був по землям на материку, і тата Інокентія III, який підняв на недосяжну висоту значення свого сану, і головні класи населення в самій Англії. Король французький закликав його до суду перів за умертвіння рідного племінника і, коли Іоанн не з’явився на суд, забрав у нього Нормандію (з Бретанню) і велику частину Аквітанії (битва при Бувіне в 1214 г.). Гнів папи Інокентія III король накликав на себе самовільним призначенням архієпископа Кентерберійського, коли тато віддав це місце іншому – якомусь Стефану Лангтона. Іоанн Безземельний захопив маєтки архієпископа, але тато піддав Англію інтердикт, т. Е. Оголосив в ній припинення богослужіння, ніж порушив в країні страшне незадоволення проти короля, доведшего її до такої міри своїм опором татові. Разом з тим особисто Іван був оголошений відлученим від церкви і відчуженим від престолу, причому його королівство тато подарував королю французькому.

Тоді Іоанн змирився і урочисто визнав Англію папським феодом, а себе васалом тата, в знак чого поклав корону до ніг папського легата і зобов’язався платити римському первосвященикові щорічну данину. Барони Іоанна були всім цим страшно роздратовані. Багато з них мали землі у Франції і були зацікавлені в збереженні за Англією Нормандії та інших провінції. Вони давали Іоанну багато грошей на ведення війни з Філіпом-Августом, але легковажний король вів війну дуже погано, а гроші роздавав без будь-якої користі. Крім того, барони вважали тягарем свавіллям, з яким Іоанн в якості феодального сюзерена брав мита при переході феодов у спадок, опікав своїх малолітніх васалів, змушував спадкоємиць феодов виходити заміж, за кого йому було завгодно, і т. П. На другий рік після поразки Іоанна Філіпом-Августом англійські барони повстали проти нього зі зброєю в руках, і до них приєднався Лондон, столиця королівства. Тоді Іоанн Безземельний пішов на поступки і в 1215 р на лузі поблизу Віндзора підписав грамоту, якою затверджувалися всі ці поступки.

Жизнь и смерть Иоанна Безземельного

Историческая хроника «доброй старой Англии» донесла до нас историю короля Иоанна Английского, прозванного Безземельным (1167–1216 гг). Он был сын короля Генриха II Плантагенета и больше всего известен тем, что вначале стал безземельным, а после вообще королем без… королевства.

Иоанну было 32 года, когда он взошел в 1199 г. на английский престол. Ни один из хронистов его современников не нашел доброго слова в его адрес. Король был человеком чувственным, ленивым и обуреваемым низменными страстями. У него не было ни творческой энергии его отца Генриха II, ни блистательных качеств его старшего брата Ричарда Львиное Сердце. Он был похож на них лишь пороками.

Не имея нравственных и религиозных принципов, он был коварным и жестоким; это был негодный человек, сделавшийся дурным королем. Его бурное царствование отметилось тремя крупными столкновениями: это борьба с королем Франции Филиппом II Августом, борьба с церковью и, в конце концов, борьба с собственными баронами.

Война с Францией началась сразу после смерти Ричарда, потому как Филипп II не признал прав Иоанна на престол и передал все континентальные владения — Бретань, Анжу, Мэн, Турень и Пуату — его племяннику Артуру. 1200 год, март — в Гулэ подписали договор, по которому Иоанн отдал Филиппу графство Эвре и сделал некоторые другие уступки. После чего он был признан герцогом Нормандии с верховным правом на Бретань.

Через непродолжительное время Иоанн смог добиться от папы расторжения заключенного им 11 лет назад и оставшегося бездетным брака с его кузиной Изабеллой Глостерской. Потом он отнял Изабеллу Тайлефер, дочь графа Эмара Ангулемского, у ее жениха, графа Маршского и женился на ней в августе 1200 г. Лузиньяны были его вассалами. Тем сильней они почувствовали эту обиду и восстали.

1201 год — они апеллировали к сюзерену их сюзерена королю Франции. Филипп, несмотря на то что не так давно торжественно принимал в Париже Иоанна с его новой женой, был рад представившемуся случаю, позволявшему ему поступать незаконно с соблюдением законных форм, и вызвал Иоанна на суд.

Когда минули все установленные сроки, а Иоанн так и не появился во Франции, суд пэров в апреле 1202 г. объявил его на основании феодального права виновным в измене. Этот приговор значил, что король Англии не может больше владеть ленами короля Франции и что последний имеет право силой забрать у него те лены, которые он еще незаконно удерживал за собой.

В действительности, французский король, опираясь на этот приговор, вторгся в Нормандию и в то же время вновь вывел на политическую сцену Артура Бретанского. Но в скором времени молодой граф был неожиданно настигнут дядей, арестовавшим его вместе с большинством его людей. О дальнейшей судьбе несчастного юноши до нас не дошло достоверных сведений.

Но есть предание, что из Фалезского замка его тайно доставили в столицу Нормандии. Темной ночью в апреле 1203 г. Иоанн приплыл к Руанскому замку, повелел привести племянника, вонзил меч ему в грудь, после в висок, взял тело в лодку и утопил в реке в трех лье ниже Руана. Это убийство дало Французскому королю еще один благовидный предлог продолжать войну, отвергая любые предложения о мире.

Палата французских пэров вновь вызвала Иоанна на суд в Париж; он, конечно, не явился, был объявлен виновным в убийстве и лишен всех ленов. Французское войско вступило в Нормандию и начало завоевывать один город за другим. Иоанн тем временем бездействовал в Каене.

Каждый день к нему являлись гонцы с известием об успехах неприятеля. Он, однако, не мог ничего предпринять, потому как все английские бароны, убедившись в неисправимой низости своего короля, удалились, оставив его в Нормандии одного с довольно незначительной свитой рыцарей.

Когда французы явились у самого Руана, король отплыл в Англию. Оставленные без поддержки и помощи Нормандия, Турень, Анжу и Пуату со всеми городами и замками предались на сторону французского короля. 1206 год — было заключено перемирие на два года. К тому времени от владений Плантагенетов на континенте не осталось почти ничего.

А тем временем Иоанн начал распрю с папой Иннокентием III. 1205 год — возник сильный спор по поводу избрания нового архиепископа Кентерберийского. С согласия Иоанна отослали в Рим депутацию из 14-ти монахов, которые, не обращая внимания на избирательные права своих собратьев, допустили в 1207 г. папу самовластно поставить архиепископом Кентерберийским жившего в Риме англичанина Стефана Лангтона.

Узнав об этом, Иоанн Безземельный очень разгневался. Не признав сделанные в Риме выборы, он запретил депутатам возвращаться в Англию. В ответ Иннокентий наложил в 1208 г. интердикт на Англию. На протяжении 2-х лет на острове не совершались богослужения и церковные требы. Иоанн жестоко преследовал духовенство за его упорство: изгонял епископов, сажал их в темницу, забирал церковные имения и как-то раз даже освободил от суда одного обвиняемого в убийстве священника, говоря, что каждый, убивший духовное лицо, его друг.

Так как папа грозил отлучением от церкви и разрешением подданных от присяги, то Иоанн постарался принять меры, чтоб быть в состоянии сопротивляться. Он окружил себя наемниками, брал у вассалов в заложники детей, налагал обременительные подати и простер свой деспотизм до того, что преследовал и наказывал за всякое сопротивление, не обращая никакого внимания на закон и право.

Позднее в обвинениях против него баронов говорится, что он постоянно насиловал знатных девушек и дам, находившихся у него в заложницах. И в действительности, кроме шести законных детей от Изабеллы Иоанн оставил после себя множество побочных сыновей и дочерей. При этом он до крайности злоупотреблял и без того уже невыносимыми законами о лесах и охоте. Многие из английских баронов, ожесточенные деспотизмом короля, вошли в сговор с королем Франции, а папа после продолжительных колебаний решился на крайнюю меру.

1212 год — он объявил Иоанна Безземельного низверженным с престола и подарил Филиппу Августу английское королевство. Филипп Август с радостью принял предложение папы и начал готовиться к крестовому походу. У Иоанна собралось не меньше сил, чем у французского короля. Однако в скором времени собственная армия начала внушать королю не меньше опасений, чем вражеская.

Все в ней, от простого воинов до знати, были охвачены недовольством и склонялись к мятежу. Многие бароны ждали лишь появления французов, чтобы присоединиться к ним. Ощущая со всех сторон угрозу, Иоанн вскорости понял, что война будет для него гибельной. Король решился не испытывать судьбу и помирился с папой.

1213 год, 13 мая — он в присутствии своих вельмож поклялся на Евангелии, что покоряется приговору Иннокентия. Монарх признал Стефана Лангтона архиепископом Кентерберийским, пообещал отменить стеснительные меры против церкви и вернуть все отнятые у нее владения. Он также признал английское королевство папским леном и пообещал платить папе 1000 марок серебра в качестве дани.

20 мая прибывший в Винчестер Лангтон торжественно снял с короля церковное отлучение. При этом Иоанн Безземельный обещал восстановить добрые законы своих предшественников, и особенно старинные вольности саксонского короля Эдуарда Исповедника. Он дал это обещание с легким сердцем, не подозревая, какое огромное значение оно будет иметь для него самого и его потомков.

1213 год, 23 августа — состоялось большое собрание баронов в Лондоне, в церкви Святого Павла. Хотя причина для этого была небольшой важности — рассмотрение некоторых канонических правил, но на тайном заседании главных государственных особ архиепископ высказал следующее: «Вы знаете, что в условиях снятия с короля отлучения от церкви заключалось уничтожение дурных законов и восстановление добрых законов короля Эдуарда Исповедника во всем государстве. Теперь найдена хартия короля Генриха I, английского короля, и представляется возможность восстановления первобытных вольностей, так часто нарушаемых!»

И он прочел найденную хартию. В то время, небогатое идеями, постоянно ссылались на законы Эдуарда, об них горевали, но никто их не знал. Открытие Лангтона приняли с энтузиазмом. Смутные требования, мало беспокоившие Иоанна, теперь получили точные и определенные выражения, английская нация приобрела права, которые бароны готовы были защищать до последней капли крови. Это было началом войны за Великую хартию вольностей.

Между тем Иоанн в феврале 1214 г. отплыл к Ла-Рошели с частью флота и войском, большинство которого состояло из наемников. Война с французами вначале была успешной, но закончилась полной неудачей: Иоанну Безземельному пришлось признать французского короля государем всех владений во Франции, принадлежавших прежде Плантагенетам.

Озлобленный поражением, он в октябре вернулся в Англию. Перед началом войны многие бароны северных графств отказались сопровождать Иоанна во Францию. Король начал потребовать теперь от них денежного вознаграждения за то, что они не принимали участия в походе. В ответ бароны собрались в Бери-Сент-Эдмондсе, чтобы решить, как прекратить самовластие монарха и восстановить старые законы.

На Рождество вельможи в полном вооружении прибыли в Лондон, явились к Иоанну и на основании найденной архиепископом старой грамоты начали требовать, чтобы Иоанн отказался от самовластия: не принуждал вельмож участвовать в заграничных войнах, отменил обременительные налоги, выслал из королевства иноземных наемников, не раздавал ленов иноземцам и подтвердил законы Эдуарда, соблюдать которые сам поклялся в Винчестере. Король не посмел ответить решительным отказом, обещал рассмотреть их требования и дать ответ на Пасху.

В установленные сроки вельможи Северной Англии и многие бароны из других частей королевства собрались в Брэкли. С ними было около 2 000 рыцарей и очень большое число воинов. В мае они подступили к стенам Нортемптона. Тогда же в их стан приехали послы из Лондона и объявили, что горожане принимают их сторону.

24 мая бароны заняли столицу. Линкольн и многие другие города отложились от короля. Платежи податей в казну прекратились. Иоанн Безземельный бежал из Лондона, при этом ряды его сторонников в заметной мере поредели. Когда он прибыл в Одигам, в его свите осталось только 7 рыцарей.

Несмотря на кипевшую в его груди ненависть, Иоанн Безземельный понял, что ему необходимо пойти на уступки. Он отправил к баронам графа Пемброка с известием, что согласен принять все их требования. 15 июня он приехал в стан баронов на берегу Темзы близ Виндзора и на Роннимидском лугу подписал договор, известный в последствии как Великая хартия вольностей.

На несколько веков она стала основанием прав английского народа и основным законом государственного устройства. В сущности, она не изменила предшествовавших грамот, но она точно определила то, что они выражали только в общей форме. Кроме других установлений, она оградила личную свободу, постановив, что никто не может быть арестованным, задержанным, подвергнутым личной или имущественной каре иначе, как на основании закона и по приговору своих пэров.

Значение Великой хартии возможно определить таким образом: монарх отказался за себя и за своих преемников от всех ограничений чьих-либо прав, сделанных нормандскими королями до него и особенно им самим, и обязался восстановить в полной мере порядок управления и судопроизводства, основанный на англосаксонских и нормандских обычаях.

Из отдельных статей Великой хартии самыми важными были те, что касались личных свобод граждан, и те, что давали точное определение налогам. Дабы король в дальнейшем не смог отказаться от своих уступок, бароны приняли меры к защите Хартии. Монарх пообещал распустить все наемные отряды, бывшие опорой его тирании, и согласился на избрание комитета из 25 баронов. Эти бароны должны были строго наблюдать за соблюдением Хартии и призывать нацию к восстанию, если в течение 40 дней попранное право не будет восстановлено.

У баронов были все основания для опасений. Прошло вовсе немного времени, а Великая хартия уже оказалась под угрозой отмены. Вместо того чтобы отослать наемников, Иоанн старался тайком увеличить их число, вербуя солдат во Франции и Брабанте.

Бароны собрались около Оксфорда и обратились к Филиппу с просьбой о помощи против Иоанна Безземельного с просьбой о помощи против Иоанна Безземельного и его наемных войск. Они объявили, что готовы признать монархом сына Филиппа, Людовика, женатого на племяннице Иоанна Бланке Кастильской.

1216 год, январь — король пошел в северные графства, чтобы подавить мятеж в самом его центре. Пылающие села, опустошенные нивы и разграбленные замки показывали путь, по которому шли его наемники. Но в скором времени ход дел изменился. 21 мая принц Людовик высадился на остров Танет в устье Темзы, а оттуда переправился в Кент.

2 июня при радостных криках народа он вошел в Лондон. Иоанн Безземельный сбежал на север страны. При переходе через Веланд его обоз, тяжело нагруженный золотом, посудой и драгоценностями, погиб в волнах морского прилива. Король получил это известие в аббатстве Швеншед. Тогда, говорит летописец, скорбь его от утраты такого богатства произвела в нем страшную лихорадку. Яд болезни еще больше усилился от неумеренного и неправильного питания. Едва живого Иоанна доставили в замок Новар. Здесь он скончался ночью, накануне праздника Святого евангелиста Луки.

К.Рыжов

ред. shtorm777.ru

Автор – Скіра Юрій. Магістр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка.

Зовнішньополітичні ініціативи Іоанна Безземельного у 1205 – 1215 рр.: конфронтація з папством та боротьба Філіпом II Августом за відновлення Анжуйської імперії  Внешнеполитические инициативы Иоанна Безземельного в 1205 – 1215 гг .: конфронтация с папством и борьба Филиппом II Августом за восстановление Анжуйской империи Foreign policy initiatives John of England in 1205 – 1215 gg .: confrontation with the papacy and Philip II Augustus for the restoration of Anjou Empire  

У статті розглядаються зовнішньополітичні ініціативи короля Англії Іоанна Безземельного у 1205–1215 рр. Основним завданням його зовнішньої політики в цей період було повернення втрачених територій у попередніх війнах і відновлення цілісності Анжуйської імперії. Автор аналізує, також причини конфронтації з папством, його перебіг та наслідки для Плантагенетів. В процесі цього, автор простежує чинник впливу Філіпа II Августа у загострені цієї політичної кризи. Також, автор аналізує останню спробу Іоанна Безземельного здолати короля Франції у війні 1214 р. Автор приходить до висновку, що політична непослідовність англійського короля, його нерішучість у відповідальні історичні моменти – були основними факторами, через які Плантагенети зазнали поразки від Капетінгів у першій чверті XIII ст.

Ключові слова: король, Папа Римський, архієпископ, привілейований стан, оммаж.

Зовнішньополітична діяльність другого періоду правління Іоанна Безземельного добре висвітлена у західноєвропейській історіографії. Традиційно цим питанням займаються англійські і французькі дослідники. З англійської сторони можна згадати П.Джонсона, Дж. Мунді, Дж. Дейвіса. З французької – Ш. Пті–Дютайна та А.Люшера. Дла сучаснї української історіографії проблеми англо–французьких відносин XII–XIII ст. залишаються недослідженими.

Добі правління Іоанна Безземельного (1199–1216) передував час півстолітньої напруги між правлячими династіями Англії та Франції. В останні роки XII ст. ця напруга перейшла всі допустимі межі мирного врегулювання і вилилась у безкомпромісну жорстоку боротьбу між королями.

іоанн безземельний вікіпедія

Збільшення домену Каролінгів в часи правління Філіпа ІІ.

Після своєї коронації, Іоанн Безземельний був вимушений продовжити цю війну. І зазнав поразки. Невдачі на континенті, спричинили до загострення політичної ситуації у Англійському королівстві.

     Привілейований стан був незадоволений тривалою закордонною війною. Барони повинні були на заклик короля вирушати за море для війни, але вона не приносила їм ніякої користі. Барони почали вбачати у війні свій інтерес лише у кінці XIII ст., коли з’являється наймана армія. А зараз війна була обтяжливою для них з точки зору податків. І більшість розглядали її, як приватну справу монарха.

Дійшло до того, що коли влітку 1205 р. Іоанн Безземельний збирав експедицію на допомогу баронам, які ще боролися у Пуату і Гієні з французами, примас Англії і Вільям Маршал (1146–1219), граф Пемброка – намагалися перешкодити йому здійснити намір, і всіляко відмовляли від походу. Іоанн Безземельний, як свідчить Матвій Парижський, все ж таки вирушив, але неочікувано повернувся з півдороги. Він стягнув з баронів і духовенства велику суму коштів за те, що вони не хотіли їхати з ним. Мотивом слугувало бажання повернути втрачені заморські володіння.

Крім таких безпосередніх засобів, король видумував нові методи поповнення власних фінансових ресурсів. Для отримання коштів для війни, король встановив податок на ввіз вина до Лондона. Також, немалі прибутки королівській скарбниці приносили ліцензії на експорт та імпорт, що їх видавали у 1205–1206 рр.. Згодом, у 1210 р. за підтвердження протекції короля над собою, євреї виплатять Іоанну Безземельному сорок чотири тисячі фунтів. Ці факти підтверджують, яким великими можливостями володів король Англії, і яка недалекоглядна політика була у теперішнього правлячого монарха, який не зважаючи на такі переваги не міг реалізувати своєї програми по повернені володінь своїх предків у Франції.

іоанн безземельний вікіпедія

Іоанн Безземельний (1199-1216)

До своїх негод, які переживав в цей час король додалися і нові, які як виявилось, мали найгірші для нього наслідки. Почали помирати ті люди, які були опорою його влади.

Першою померла Елеонора Аквітанська (1122–1204). Ця історична постать бачила своїми очима народження Анжуйської імперії, у перші роки правління її чоловіка, а коли вона відходила у вічність – вона застала сумерки спадщини Генріха II (1154–1189). Адже, в цей час Філіп II Август захопив практично всі землі, які були ядром володінь Плантагенетів.

Про неї, варто зазначити, що це була багатогранна особистість. В цій жінці поєднувався кмітливий розум, краса, яку оспівували в піснях трубадури та захоплення мистецтвом, якому вона так допомагала у його розвитку. Вона була живим символом цілої епохи у житті Англії і Франції. Коли ми подивимося на її життєвий шлях, то зрозуміємо, як швидко все змінюється у цьому світі. Коли вона була молодою – панувала феодальна анархія і Франція була у урізноманітнена багатьма державними утвореннями, де розквітала власна самобутня культура. Коли вона постаріла – обидва королівства укріпилися вже як централізовані монархії, що стирають локальні відмінності в собі.

В особистому житті ця жінка не була щасливою, незважаючи на те, що мала велику сім’ю. Якщо подивитися на її нащадків, то багато з них будуть вирішувати подальшу долю того світу, в якому вони проживали. Норман Дейвіс наводить нам перелік коронованих дітей і онуків Елеонори Аквітанської. Він пише, що серед них один став імператором, троє королями Англії, королями Єрусалиму та Кастилії, герцогом Бретонським, а одна –  королевою Франції. Та незважаючи на різні незгоди Елеонора Аквітанська, намагалася жити і урізноманітнювати власне життя. І в цьому вона мала успіх. Тому, вона назавжди запам’ятається нащадкам, як мудра порадниця для своїх синів правителів і непересічна особистість свого часу.

Після Елеонори Аквітанської, влітку 1205 р. помирає Губерт Волтер (1160–1205). Ця історична постать уславила себе, як прекрасний організатор та державний діяч, який вмів тримати баланс сил між церквою, правлячими монархами та привілейованим станом. В часи правління Річарда I (1189–1199), він був фактично правителем його королівства, і вдало поєднював посаду канцлера і Архієпископа Кентерберійського. Такий стан речей не подобався Святому Престолу, і в 1198 р. папа Інокентій III  (1198–1216) написав англійському королю лист, в якому прохав обмежити світську владу Губерта Волтера. Але король цього не вчинив.

Як і для Річарда I , так і для Іоанна Безземельного, цей чоловік був гарантією стабільності на Британських островах. І його смерть, у час все більшого наростання незадоволення баронів і духовенства, була великим лихом для короля. Адже, зникла людина, яка могла знайти розумний компроміс між сторонами.

іоанн безземельний вікіпедія

Філіп ІІ Август (1180-1223), король Франції

Посада Архієпископа Кентенберійського була дуже важлива, з точки зору впливовості і політичної ваги. Не одне покоління королів, прагнуло поставити примасом вірну собі особу. Декому – це вдавалося, як наприклад Річарду I, а дехто зазнавав поразки, як Генріх II.

Іоанн Безземельний продовжував цю традиційну політику. Але синод єпископів обрав главою церкви Реджинальда, без відома короля. Це розлютило Іоанна Безземельного і він заставив синод обрати свого висуванця – єпископа Норріджа  Джона де Грея (?–1214).

На цьому етапі здавалося, що є дві сторони у цьому протистоянні. Але незабаром з’явилася третя. Нею було папство в особі Інокентія III. “Це був один з пап, який найближче підступив до підпорядкування всіх володарів теократичному уряду“ – писав з цього приводу Норман Девіс у своїй монументальній праці “Європа: Історія“. Римський понтифік зневажив обидва вибори і у Вічному місті на тамтешньому синоді настановив примасом Англії – кардинала Стефана Лангтона (бл. 1150–1228).

Іоанн Безземельний відмовився визнавати рішення Інокентія III. Він не визнав Стефана Лангтона правлячим Архієпископом Кентенберійським, і вступив в відкритий конфлікт з католицькою церквою. Папа, маючи свій досвід і своїх попередників, вирішив діяти рішуче. Він накладає на Англію інтердикт у 1208 р., а у 1209 р. звільняє підданих від присяги королю.

іоанн безземельний вікіпедія

Кентерберійський Собор.

Для Іоанна Безземельного – це мало погані наслідки. Починаються бунти незадоволених баронів. Зворотною дією було те, що він боровся з бунтівниками коштом церкви. Адже, він наказав стягувати прибутки церкви безпосередньо до королівської скарбниці, і незабаром, в такий спосіб, він одержав близько ста тисяч фунтів, які були використані для вдалих кампаній у Шотландії, Ірландії та у Уельсі протягом 1210–1212 рр..

Проте, не лише папство втрутилося у боротьбу з Іоанном Безземельним. Старий противник  – Філіп II Август (1180–1223) не гаяв часу. Він вступив у переговори з бунтівними баронами Англії і Гасконі, та з ватажком уельської незадоволеної знаті – Ллевелінап–Йовертом (бл. 1173–1240). Дипломатичні зв’язки з останнім, активно намагалося нав’язати папство французькому королю. У Французькому національному архіві збереглися листи лідера уельських бунтівників до Філіпа II Августа. До всіх нещасть Іоанна Безземельного, додалося ще й те, що у 1208 р. кастильський король, який був його ворогом і союзником короля Франції, взяв в облогу Бордо.

Спостерігаючи, безкомпромісну впертість англійського короля, Інокентій III вирішує вдатися до крайніх заходів, які здебільшого використовувалися у німецьких землях. У січні 1213 р. він позбавляє Іоанна Безземельного корони і надає Філіпу II Августу дозвіл перейняти її. Новим королем Англії мав стати дофін Людовік, який був пов’язаний з Іоанном Безземельним через свою дружину – Бланку Кастильську, яка була племінницею цього короля. Паралельно з такими радикальними заходами, до Іоанна Безземельного прибув в цей час легат, який висунув умови прощення і повернення  у лоно католицької церкви. У листі Інокентія III до короля, папа виклав ідеї верховенства влади духовної – влади Римського Понтифіка, над світською – владою королів і вельмож. Окреслюючи, владу і становище єпископа Риму у світі, папа пише, що “королі світу так шанують цього вікарія заради Бога, що вони не вважають себе правлячими належним чином, якщо вони не турбуються служити йому самовіддано“.

Іоанн Безземельний повинен був скоритися папі, визнати його верховенство, окреслене в листі, та скласти оммаж. У його тексті говорилося: “Я Іоанн, Божою милістю король Англії і лорд Ірландії від цієї години і повіки буду вірним Богові і святому Петрові, і Римській церкві, і моєму панові папі Інокентію і його наступникам, які освячені католицьким чином“.

іоанн безземельний вікіпедія

Папа Інокентій ІІІ (1198-1216)

Склавши оммаж папі, Іоанн Безземельний зобов’язався сплачувати Петровий гріш у скарбницю Святого Престолу. У документі були зазначені суми, які Англія та Ірландія мали надавати. Зокрема, Іоанн Безземельний мав сплачувати на свято святого Михаїла і Пасху – по п’ятсот марок на кожне свято. Ірландія мала сплачувати на Пасху – триста марок.

Матвій Паризький у “Великій хроніці” пише, що “Миколай, тускуланський єпископ і апостольський легат, в день апостолів Петра і Павла у кафедральному соборі святого Павла урочисто зняв присуд інтердикта ”.

Отож, конфлікт вичерпав себе, а разом із ним розвіялися і блискучі задуми Капетінгів. Інокентій III зіграв чудову подвійну гру. Він одержав максимум для себе у цьому регіоні. Обидва противники – Капетінги і Плантагенети опинилися у програші. Останні були вимушені іти на принизливі поступки, а перші залишилися ні з чим. Бо відразу після покори Іоанна Безземельного, папа під загрозою відлучення від церкви заборонив Філіпу II Августу воювати проти свого сусіда. Таким чином, король Англії одержав надзвичайно дорогий у всіх розуміннях цього слова, зовнішньо – політичний захист для себе.

Здобувши, видимі ознаки стабільності, Іоанн вирішує вступити у вирішальну фазу протистояння з Філіпом II Августом. Він поновлює стару коаліцію, спрямовану проти короля Франції. До неї увійшли – імператор Оттон IV Брауншвейзький, графи Фландрії і Булоні. Було постановлено – розпочати спільні військові дії, об’єднавшись в одну армію, і таким чином розбити Капетінгів.

Союзники Іоанна Безземельного збиралися на східному кордоні Французького королівства, а англійський король висадився з військом у Ла– Рошелі і взяв Анжу. Після цього, було взято в облогу Ла–Рош–о–Муан.

Філіп II Август розумів, що коли його вороги об’єднаються – його шанси на перемогу будуть мізерними. Тому, він вирішив розбити їх окремо. Король Франції вирушив до Фландрії.

Іоанн Безземельний, який затримався на заході, відправив флот із ста кораблів під керівництвом графа Солсбері до берегів Фландрії. Французький флот, який супроводжував свою армію вздовж берегової лінії, був розбитий військово-морськими силами графа Солсбері.

іоанн безземельний вікіпедія

Французька кавалерія (з королем) та рицарі, які здаються в полон (битва при Бувіне, 1214 р.)

Але ця перемога не відіграла вирішального значення. 27 липня 1214 р. у битві при Бувіне, Філіп II Август розбив союзників Іоанна Безземельного. Останій, який так і не встиг привести своє військо до Фландрії, був змушений повертатися до свого острівного королівства ні з чим.

Для Філіпа II Августа – це був час найбільшого тріумфу. Невідомий хроніст того часу так описував події, які спричинила перемога при Бувіне.     “Хто міг би розповісти, уявити, відобразити пером на пергаменті, або на табличках радісні оплески, тріумфальні гімни, безперервні танці народу, солодкий спів ліриків, гармонійні звуки військових інструментів у церквах, урочисте прикрашення храмів всередині і зовні, вулиці, будинки і дороги всіх замків і міст, прибрані занавісами і шовковими тканинами, і уквітчані травою, зеленим гіллям і квітами. Жителі Парижа, і найбільше учні, духовенство і народ, ішли на зустріч королю, співаючи гімни і пісні, і виявляючи жестами радість, що сповнювала їхні серця. Їм мало було веселитися в день, вони не переставали веселитися вночі, і навіть протягом семи ночей підряд, серед численних факелів, так що вночі сяяло як у день“.

Андре Моруа написав, що перемога при Бувіне спричинила до зародження національної єдності у Франції. Також, суттєво зміцнилися позиції Капетінгів на міжнародній арені. Фландрію було окуповано. Становище Іоанна Безземельного в Англії стало безнадійним, і барони все ж таки примусили його схвалити і визнати Велику хартію вольностей. У взаєминах Капетінгів і Плантагенетів, тепер з’явилася третя сила. Нею був англійський привілейований стан. Адже, для досягнення власних цілей, барони розігрували карту між династіями. Через рік після прийняття Великої хартії вольності, вони викликали собі на допомогу сина Філіпа II Августа – дофіна Людовіка (1187–1226), а коли досягли порозуміння з представниками малолітнього Генріха III (1216–1272) – вигнали французького претендента.

Незважаючи на такий захід, Капетінги виконали свою програму у першій чверті XIII ст. Позиції Плантагенетів у Франції були суттєво підірвані. Французьке королівство міцно стало на шлях побудови централізованої держави. За правління Філіпа II Августа королівський домен розширився у всіх напрямках, і це був ще один великий крок до побудови єдиної, цілісної держави французів.

іоанн безземельний вікіпедія

Велика Хартія Вольностей (1215 р.) Документ, який під тиском англійських баронів (через свої зовнішньополітичні поразки) підписав король Іоанн.

       Плантагенети ж у своєму королівстві були змушені поступово звикнути до нової форми правління. Період Іоанна Безземельного – був останнім акордом у історії Анжуйської імперії, яку створив Генріх II. Він програв, і це було зумовлено сукупністю як його особистих прорахунків, так і несприятливістю історичного часу, в якому йому довелося правити. Король не зумів скористатись здобутками, які залишив після себе Річард I, а війна з власним племінником та ображеним родом Лузіньянів, довела його становище у Франції до жалюгідного стану. Більшість впливових людей відступили від нього, і він залишився в оточені, яке не змогло надати йому виважених порад.

Частина батьківського спадку залишилася за межею його влади, але Англійське королівство, яке в особі свого привілейованого стану, що прагнув послабити інтерес короля до континентальних земель, і зосередити, натомість, на проблемах островів, було і в подальшому прикуте до своїх заморських володінь. Незважаючи, на будь – які заходи, Англія весь цей час ще з битви при Гастінгсі 1066 р. не була островом. Ним вона стала знову лише у 1558 р., коли герцог Франсуа де Гіз (1519–1563) відвоював у неї Кале. У XIII ст. вона мала тісніші зв’язки з Гасконню і Аквітанією, ніж з Уельсом та Ірландією. Такий стан речей залишив відкрите питання подальшої боротьби між Капетінгами і Плантагенетами. І цей історичний процес завершився лише тоді, коли за правління вже Валуа і Тюдорів, англійський чинник у французькій територіальній політиці остаточно згасне.

ANOTATION

The article considers the foreign policy initiatives of king Iohn Lackland of England in 1205 – 1215 years. The main objective of its foreign policy in this period was returning of lost territories in the previous wars and restoring the integrity of Anjou empire. The author analyzes also the conses of confrontation with the papacy and his progress and consequences of Plantagenet. In the process of this, the author traces of the influence factor of Philip II August in sharped of this political crisis. Also, the author analyzes the last attempt of Iohn Lackland to defect the king of France at war in 1214 year. The author concludes that the political inconsistency of England, his indecision in crucial historical moments – were the main factors through which Plantagenet were defeated by the Kapetings in first quarter of the XIII century.

Key words: king, pontifex, archibishop, privileged class, ommazh.

Скіра Ю. Зовнішньополітичні ініціативи Іоанна Безземельного у 1205-1215 рр.: конфронтація з папством та боротьба з Філіпом II Августом за відновлення Анжуйської імперії // Студентські історичні зошити. – Вип. 5. – Івано-Франківськ, 2014. – С. 117-122.

ПРИМІТКИ

Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  471 s.

Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  463 s.

Davies J. A History of Wales / Davies J. – London: Allen Lane; The Penguin Books, 1993. – 718 p.

Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – 448 с.

Люшер А. Французское общество времен Филиппа Августа / Люшер А. –  Санкт–Петербург: Евразия, 1999. – 414 с.

Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 118.

Грин Д. История Англии и английского народа / Грин Д. – Москва: Кучково поле; Гиперборея, 2007. – С. 128.

Матфей Парижский Великая Хроника /   / Режим доступу до тексту  :

Там само. – 

Там само. – 

Prisage on Wine, 1205 /   / Режим доступу до тексту  :

Royal Licenses to Export and Import, 1205 – 1206 /   / Режим доступу до тексту  :

Sayles G. The Medieval foundation of England / Sayles G. – London: Methuen, 1952. – P. 396.

Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С.370.

Mundy J. Europa Sredniowieczna 1150 – 1309 / Mundy J. – Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 2001. –  S. 224.

Clayton J. Pope Innocent III and his times / Clayton J. – Milwaukee: The Bruce Publishing Company, 1941. –  P. 157.

Там само. – P. 158.

Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С. 375.

Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  S. 125.

Johnson P. Historia Anglikow: Narodu i cywilizacje / Johnson P. – Gdansk: Wydawnictwo “Marabut”, 2002. –  –  S. 125.

Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 213.

Davies J. A History of Wales / Davies J. – London: Allen Lane; The Penguin Books, 1993. – P. 137.

Там само. – P. 137.

Люшер А. Французкое общество времен Филиппа II Августа / Люшер А. – Санкт – Петербург: Евразия, 1999. – С. 346.

Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 214.

Letter of Innocent III to King John of England ( 1214 ) // Medieval Reader / Edited by Norman F. Cantor. – New York: Harper Collins, 1994. – P. 248.

Concession Of England To The Pope. 1213 /   / Режим доступу до тексту  : 

Там само. – 

Там само. – 

Матфей Парижский Великая Хроника /   / Режим доступу до тексту  :

Пти – Дютайн Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X – XIII веков / Пти – Дютайн Ш. – Санкт – Петербург: Евразия, 2001. – С. 215.

Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны д’Арк. 987 – 1460 / Дюби Ж. – Москва: Международние отношение, 2001. – С. 210.

Там само. –  С. 210.

Грин Д. История Англии и английского народа / Грин Д. – Москва: Кучково поле; Гиперборея, 2007. – С. 131.

Там само. –  С. 131.

Торжество з приводу перемоги під Бувіне ( 1214 р. ) // Хрестоматія з історії Середніх віків / За ред. Підлуцького Г. І. – Київ: Видавництво “ Радянська школа ”, 1972. – С. 66.

Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: Пространство и история / Бродель Ф. – Москва: Издательство имени Сабашниковых, 1994. – С. 278.

Бродель Ф. Что такое Франция? Книга первая: Пространство и история / Бродель Ф. – Москва: Издательство имени Сабашниковых, 1994. – С. 278.

Дейвіс Н. Європа: Історія / Дейвіс Н. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “ Основи ”, 2006. – С. 385.

Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до

– Дмитро Димидюк.
 e-mail (Дмитро Димидюк)

Юрій Скіра – [email protected]

Оценка 3.7 проголосовавших: 3
ПОДЕЛИТЬСЯ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here